- 08 Жовтня 2026
- sport.ua
Колишній вінгер київського «Динамо» та національної збірної Люксембургу Жерсон Родрігеш розповів, як відбувся його перехід у луганську «Зорю»:
«Я поїхав у Туреччину, бо там ще було відкрите трансферне вікно. Я сподівався повернутись до турецького чемпіонату. Я ж забив чимало голів у Туреччині. Але трансферне вікно закрилося, і я залишився в Туреччині без клубу. Окей, медитація, намагаюся тримати у формі своє тіло і тримати в порядку свої думки. Бо коли у тебе немає клубу, ти не знаєш, куди рухатися далі, у голові починається безлад.
І я такий: так, добре. І я телефоную Ользі. Ольга – це людина, яка завжди допоможе мені, геть з усім. Вона була поруч і в хороші моменти, і в погані. Я пишаюся тим, що можу це сказати, пишаюся тим, що вона мати моєї дитини. Вона добре дбає про нашу родину і водночас сильно підтримує мене. Тож я сказав: «Олю, мені потрібна твоя допомога». Вона запитала: «З чим саме?» А я кажу: «Не знаю, можливо, у тебе є якісь контакти в Україні?»
І, чесно кажучи, для мене це була доволі дивна ситуація. Усі ці люди-агенти, які стояли за моєю спиною, усі мене кинули, бо вони думали, що я вже все, списаний. І я можу тобі сказати, що люди, які реально були близькими до мене, коли у мене все було добре, вони відвернулися від мене. Я був у Туреччині два тижні, ніхто мені не написав. Ніхто. Це дуже важко. Я публікую допис – максимум переглядів, який я міг зібрати, – 2 000. Я підписав контракт в Україні, учора викладаю відео: тренування, пояснення і як, для чого я тренуюся. І за один день це вже майже 200 000 переглядів.
Я нікому не казав, що це Ольга мені допомогла, бо я хочу, щоб усі зрозуміли, адже кажуть, що у футболістів усе прекрасно, що всі допомагають футболістам. Ні, це зовсім не так. Людина, яка взагалі не має стосунку до моєї футбольної кар’єри, знайшла мені клуб. Саме Оля знайшла мені клуб. Вона набрала людям, вона пояснила їм мою ситуацію, і через добу вона мені передзвонила. Каже: «Жерсоне, ти готовий погодитись на ось це?» Я кажу: «Я готовий». Вона: «Окей, завтра я приїду до тебе і вони надішлють тобі квиток на літак». Я питаю: «Що мені робити?» Вона відповіла: «Жерсоне, у нас складна ситуація в Києві. Ти готовий це прийняти? Але єдиний плюс – ти будеш поруч із сином і зможеш нам допомогти». Я сказав: «Окей, я згоден». Я навіть не думав. Зібрав речі й приїхав в Україну. Це божевілля.
Ось чому я вперше розповідаю, бо всі думають, що це зробили менеджери. Ніхто цього не робив, бо в той момент у мене ніхто не вірив. Вони думали: «Ну окей».
