Головний тренер Металіста 1925 Віктор Скрипник висловився в інтерв’ю пресслужбі харків’ян щодо свого призначення до клубу.

Я та моя команда, мій тренерський штаб, коли отримуємо новий виклик, ми розуміємо з чим нам доведеться зіштовхнутися. Вважаю себе професіональним тренером, я навчався тренерської майстерності в Німеччині, це не таємниця. Далі в мене розпочався мій тренерський шлях. Я був у Латвії, де ми виграли все з Ригою. Далі було бажання спробувати себе в українському футболі. Я таку можливість отримав.

Ті три роки, які я провів у Зорі – це той період, який я сам для себе оцінюю на відмінно. Далі хотілося повернутися до Німеччини, бути ближче до родини. Але після повномасштабного російського вторгнення в Україну, я не хотів сидіти закордоном та звідти трусити кулаками. Я хотів бути в Україні. Тоді вирішив піти до полтавської Ворскли, чому дуже радію. Ці півтора року, що я був у Полтаві, можу згадувати з задоволенням цей час. Ми в єврокубках грали. За тих умов, які в нас були, наш тренерський штаб збудував бойову команду.

Але тренеру завжди хочеться викликів. Ми поговорили з керівництвом Ворскли та прийшли до висновку, що треба так вчинити. Можливо, що так буде краще, як для Ворскли, так і для мене. Як би парадоксально це не звучало. У мене були й інші пропозиції, проте я добре знаю людей, котрі працюють в Металісті 1925.

Ключовим стало те, що не хочеться стояти осторонь від того, що розвивається. Я спілкувався з керівництвом та познайомився з президентом клубу Володимиром Носовим. Те, що я від нього почув та зрозумів, що Металіст 1925 – це амбітний проєкт, подібні речі притягують. Не хочеться дивитися, як десь щось розвивається, але без тебе. Ось це, можна сказати, стало ключовим. Викликів я ніколи не боявся і не боюсь. Чим складніше, тим цікавіше. Я це завжди кажу й тренерському штабу, й гравцям.