Жан Беленюк: Мої плани кардинально змінилися, зараз я знову насолоджуюся боротьбою

Єдиний український олімпійський чемпіон Токіо-2020 Жан Беленюк буде виступати в Парижі на Олімпійських іграх 2024 року! Цю приємну звістку ми отримали минулого тижня по закінченню чемпіонату світу з греко-римської боротьби, де українець завоював бронзову медаль, а разом із нею й олімпійську ліцензію. Журналіст sportnews.com.ua поспілкувався з одним із лідерів українського спорту, а також членом українського парламенту.

– Жане, після Олімпійських ігор у Токіо ти начебто збирався завершувати спортивну кар’єру. Як ти знову знайшов мотивацію змагатися на килимі й надалі?

– Важливу роль зіграла повномасштабна війна Російської Федерації проти України. Мені хотілося показати, що в мене ще є сили й потенціал. І захотілося в цей важкий для країни час реалізувати себе у вигляді можливих перемог на борцівському килимі.

Україна – спортивна нація, і багато хто зараз ще більше підтримує українських спортсменів. Тому я вирішив для себе, що якщо я ще можу, я повинен спробувати.

– Ну за цей час, поки ти робив змагальну паузу, в Україні так і не з’явилося нового Беленюка, так що ти все ще є лідером команди…

– У нас є багато непоганих спортсменів, які в майбутньому зможуть себе повністю реалізувати й розкрити свій потенціал. Але поки такі часи, що це непросто зробити.

Що ж до мене, то я просто знову насолоджуюся боротьбою. Але все складніше підтримувати себе в належній формі. Тим не менш, коли отримуєш задоволення, а ще й вдається показати якийсь результат, про що ще можна мріяти…

– Тобто, ти знову готовий боротися за олімпійські медалі і налаштований рішуче?

– Скажу так: якби я зараз на чемпіонаті світу не взяв олімпійську ліцензію, можливо, я таки пішов би зі спорту. Бо це треба було б змінювати підготовку, розбивати її на частини, готуватися до турнірів, які будуть навесні. А мені було б це важко робити, зважаючи на мою роботу у Верховній Раді України.

Тому добре, що все так склалося, і в мене тепер вже є олімпійська ліцензія. Але ці Олімпійські ігри вже точно будуть моїми останніми. Буду намагатися виступити якнайкраще.

– Чи була можливість нормально підготуватися до цього чемпіонату світу? І за рахунок чого вдалося завоювати медаль? На старому багажі?

– Це точно багаж досвіду й того, що було напрацьовано до цих пір. Адже до 26 липня я був упевнений, що не поїду на чемпіонат світу через чинну тоді заборону українським спортсменам брати участь у змаганнях, де є представники РФ та Білорусі. І тільки після відповідного указу, який дозволив нам поїхати на чемпіонат світу, ми почали серйозно готуватися до нього.

– Яким був твій шлях на чемпіонаті світу до цієї олімпійської ліцензії?

– Оскільки я програв у 1/8 фіналу представнику Туреччини Алі Ченгізу, то не від мене вже залежало, чи буде в мене ще шанс поборотися за медалі. Але мені пощастило, що Ченгіз пройшов до фіналу. Причому, у півфіналі він програвав 0:3 казаху, але зумів виграти той поєдинок.

Завдяки цьому я отримав шанс на втішні сутички, і саме через них дістався “бронзового” фіналу, в якому здолав казаха Нурсултана Турсинова – 7:2.

Найскладнішим для мене було те, що між першим і другим втішними поєдинками було лише 15 хвилин перерви. Я поступався у два бали своєму супернику з Узбекистану, але зумів провести два прийоми й вийти на два бали вперед. Ну а потім вже було півтори години на відновлення.

– Окрім тебе так ніхто з українців і не завоював олімпійської ліцензії в греко-римській боротьбі. Як тепер їм це зробити, і чи є на це реальні шанси?

– В категорії 82 кг завоював медаль Ярослав Фільчаков, але на жаль ця категорія не є олімпійською. Якщо він хоче поїхати на Олімпіаду, йому треба тепер скинути вагу до 77 кг, і намагатися завоювати ліцензію на кваліфікаційному турнірі.

Навесні 2024 року відбудеться континентальний турнір, на якому відберуться по два спортсмени на Олімпіаду, а потім – світовий кваліфікаційний турнір, де доберуться ще троє. Це останній шанс для наших борців здобути перепустку до Парижу.
Загалом, у кожній ваговій категорії на Олімпіаді буде по 16 атлетів. Думаю, що цілком реально взяти ще 1-2 ліцензії для наших борців.

– Як змінилася твоя вагова категорія з часів Олімпіади? Чи з’явилися нові сильні суперники, чи залишилися ті, що були?

– Зараз багато молодих сильних спортсменів, зростає конкуренція. Та й загалом по світу рівень зростає. І так звана спортивна міграція впливає на це також.

Той, у кого я виграв у Токіо у фіналі, угорець Віктор Лорінц, залишив спорт. Але з’явився новий сильний борець у цій країні, який став другим на чемпіонаті світу в Белграді.

Грузин Зураб Датунашвілі, який був третім у Токіо, і який є дворазовим чемпіоном світу, має проблеми зі здоров’ям, і, скоріш за все, вже не повернеться на килим. А так є багато нових прізвищ, навіть той самий турок, який зараз став чемпіоном світу…

– На цей чемпіонат світу, як відомо, допустили представників РФ та Білорусі під “нейтральним прапором”, але вони дуже невдало тут виступили. Як вважаєш, з чим це пов’язано?

– Вони приїхали на чемпіонат повним складом. Не знаю, як у них відбувався відбір, але були як молоді, яких бачив вперше, так і досвідчені борці. Але з 10 категорій лише один “безпрапорний” атлет взяв “бронзу”, при чому ще й в неолімпійській категорії! Навіть жодної ліцензії вони не взяли!

Чому? Можу лише припустити, що це неможливість довгий час змагатися на міжнародному рівні, можливо, якийсь додатковий тиск на них…

– Чи проявляють українські борці якимось чином протест, зустрічаючись із представниками країни-агресора, як це роблять, приміром, зірки українського спорту Еліна Світоліна чи Ольга Харлан?

– З наших спортсменів лише Віктор Петрик зустрічався з білорусом, і він йому не тиснув руку. А взагалі-то після звернення нашої Асоціації до Міжнародної федерації боротьби ми отримали дозвіл не тиснути руки нейтральним атлетам з Росії та Білорусі. І дозвіл на те, щоб наші сутички не судили росіяни та білоруси.

– Ти минулого року балотувався на посаду президента НОК України. Чи є в тебе бажання в майбутньому повернутися до цього? Тебе це цікавить? Ти залишишся в спорті чи в політиці?

– Життя покаже. Зараз буремний період нашої історії. Плани, які я будував, були кардинально змінені з початком повномасштабної війни. Єдине, що можу сказати – хочу бути максимально корисним для країни на тому місці, де я є. Я й зараз, перебуваючи у Верховній Раді, щосили намагаюся допомагати українським спортсменам. В будь-якому разі, спорт назавжди залишиться в моєму житті.

А з приводу посад – це для мене просто інструмент, який може дати можливість реалізовувати певні ініціативи. Тоді, на виборах президента НОК України, я розумів, що шансів було мало. І ми не знаходилися в рожевих окулярах. Ми спробували, отримали певний досвід, виявили якісь прогалини, зрозуміли свої помилки, над якими будемо працювати. Але якби я зараз обіймав цю посаду, я точно би не зміг продовжувати свою спортивну кар’єру.

– Які в тебе зараз відносини з нинішнім головою НОК України Вадимом Гутцайтом?

– Вадим Маркович завжди вболіває за мене, є моїм найпалкішим шанувальником. І я зараз насамперед є спортсменом. Коли вже я закінчу виступи, будемо переорієнтовуватися на щось інше.

Щодо якихось суперечливих рішень очільника українського спорту – ми завжди критикуємо людей чи їхні рішення, якщо вони на те заслуговують, не боїмося висловлювати свою позицію. І ми не звертаємо уваги ані на прізвища, ані на регалії цих людей.

Костянтин Клименко, sportnews.com.ua