“У 2016 році Павелко призначив Шевченка головним тренером збірної України. Він – не дурна людина. Він чудово розумів, що у Андрія Миколайовича може як вийти, так і не вийти. Тоді ж Павелко призначив Мирона Маркевича на посаду голови комітету національних збірних УАФ. Це офіційно. А неофіційно – він пообіцяв Мирону Богдановичу, що якщо у Шеви не вийде у збірній, то головну команду очолить Маркевич. Якщо Шевченко вирішить піти, наступним тренером буде Маркевич. Тобто у будь-якому разі після Шевченка мав бути Маркевич.
Коли ж після Євро-2020 Павелко та Шевченко не домовилися про контракт, Андрій Васильович вступив у переговорний процес із Сергієм Ребровим. Обіцянки Маркевичу якось забулися, і Мирон Богданович опинився на другому місці у віш-листі Павелка. Ребров тоді лише очолив Аль-Айн, але посередники у переговорному процесі давали зрозуміти, що є можливість розірвати контракт Реброва з клубом без компенсації. Посередники, а вони завжди є, казали, що це організують.
Час йшов. Переговори посередників з Аль-Айном нікуди не просувалися. Був визначений день, коли мала прийти відповідь з Еміратів. Цього дня Павелко призначив зустріч Маркевичу. Мирону Богдановичу дали зрозуміти, що з Ребровим не домовилися і збірну він очолить. Маркевич прилетів зі Львова, але поки Мирон Богданович був у дорозі, Андрій Васильович отримав дзвінок із Еміратів із радісною новиною – Аль-Айн погодився відпустити Реброва у збірну України. І коли Маркевич приїхав до Будинку футболу, то президент УАФ йому просто сказав щось на кшталт: “Мироне Богдановичу, все нормально. Ребров – головний тренер, а ви далі очолюйте комітет збірних”.
Маркевич це сприйняв як велику образу, бо робота головним тренером збірної України була для нього мрією
Сказати, що Маркевич був шокований – це не сказати нічого. Він пам’ятає, що хто йому обіцяв. Маркевич виходить із Будинку футболу і тут же на всіх сайтах виходить новина (а це був передрукований пост із твіттера Ігоря Бурбаса) – мовляв, за інсайдами з УАФ, Маркевича хотіли головним тренером збірної, але він не домовився з УАФ щодо фінансових умов. Це вже розлютило Маркевича остаточно. Він це сприйняв як велику образу, бо робота головним тренером збірної України була для нього мрією. Мрією, на тлі якої будь-які фінансові питання йдуть на десятий план. Маркевич – дуже не бідна людина.
Маркевича зачепило, що хтось з УАФ злив Бурбасу інформацію, якою показували, що для нього гроші нібито важливіші за збірну. Інформаційне тло було абсолютно хибним і вигідним УАФ – воно дискредитувало Маркевича. Насправді до фінансових переговорів справа навіть не дійшла. Після цього Маркевич покинув УАФ, а його стосунки з Павелком закінчилися. Після цього призначення Маркевича до збірної України стало неможливим.
Зрештою, з Ребровим тоді не вийшло. Наскільки я зрозумів, посередники домовилися з одним із керівників Аль-Айну. Але він був не головним керівником та не погодив позицію клубу з його власником. А власник був категорично проти розірвання контракту, підписаного за місяць-два до цієї історії. Він вважав це ударом по своїй гордості, іміджу, реноме. Отак Павелко залишився і без Реброва, і без Маркевича. Довелося у форс-мажорному порядку вмовляти Петракова, якого звільнили б з УАФ, якби він не виграв до цього молодіжний чемпіонат світу”, – розповів Вацко в авторській програмі Вацко on air.
