Стаховський: Я вважаю, що “Динамо” потрібен тренер, який буде незалежним

Журналісту SportNews вдалося поспілкуватися з українським тенісистом Сергієм Стаховським, та не лише про теніс.

Ти є палким вболівальником “Динамо” вже довгі роки. Навіть зараз ми записуємо інтерв’ю під час трансляції матчу. Що можеш сказати про нинішній стан киян?

— Я переживаю за команду, люблю її, хочу щоб вона завжди перемагала, але розумію, щоб інколи, можливо, було б і краще. Але от зараз я чудово розумію, що на друге місце “Зоря” заслуговує.

Тобто ти хочеш сказати, що за результатами і підсумками сезону “Динамо” не награло на другу сходинку (інтерв’ю записували під час матчу Динамо з Зорею)?

— Ні, вони мають посідати друге місце. Але краще сказати, що має посідати друге місце та команда, яка назбирає стільки очок, скільки матиме, щоб його посідати. Просто, річ у тому, що “Зоря” показувала більш результативний футбол протягом сезону і вона якийсь час мала певний відрив, але десь щось пішло не так. Це було б прикольно. Тому що, наскільки я розумію, за всю історію “Динамо” тільки двічі посідало в чемпіонаті не перші дві сходинки.  Це, блін, тільки двічі. Це було б дуже історично.

Тобі не здається, що останнім часом, “Динамо” любить по ходу сезону само собі створювати проблеми, а потім наприкінці їх героїчно вирішувати?

— Грає команда, грають гравці. Тут є багато нюансів щодо того як вони грають і хто їх тренує і як це оцінює клуб. Там дуже багато питань по всіх цих речах. Я подивився цей фантастичний фільм Романа Бебеха “Невідоме Динамо” – чесно, я б таке не викладав. Я не вважаю, що ця робота якось підняла імідж “Динамо” в очах глядачів чи фанатів чи навіть футболістів-легіонерів, які б можливо хотіли в майбутньому грати в “Динамо”. Бебех показав внутрішню кухню, в якій багато чого недоброго. Так, звісно, то був Хацкевич, він вже пішов, але системно ти там бачиш, що щось не так. Я не футболіст, я просто порівнюю, що я бачу тут в Угорщині, там в Динамо, і в порівнянні — це велика різниця.

Які зараз основні проблеми в “Динамо”?

— Чесно кажучи, я думаю, що це — керівництво і менеджмент. Немає створеної міцної системи. Там непогані гравці, реально. З такими виконавцями потрібно спокійно конкурувати з “Шахтарем”. Але через те, що немає системи — йде не все добре. В футболі як і в тенісі — кожна маленька деталь відіграє якусь дуже важливу роль чи то на початку сезону, чи то в середині, чи в кінці. Кожна деталь складає ось цей пазл під назвою “результат”. Інколи ти можеш робити все правильно, але результат буде негативний, але від себе ти знаєш — що ти зробив максимум, ти віддав від себе все. А коли ти починаєш думати, що там можна було зробити ось так, а там ще якось — то ось в таких випадках з’являється невпевненість, адже можна було зробити і інакше. Через такі речі невпевненість передається і на футболістів.  Гравці потім теж починають випадати. Футбол, як теніс — на початку матчу рахунок 0:0. Хто виграє невідомо і програти можна невідомо кому. Але дуже важливий ось цей системний підхід. Я не казатиму, що я не люблю “Шахтар”, я просто за них не вболіваю. Тільки крім тих матчів, коли вони не грають в єврокубках — бо я підтримую усі українські клуби на євроарені, вони борються за коефіціенти. Але я не можу не поважати систему “Шахтаря”, якою вони її створили і як вона зараз працює. Якщо б “Динамо” було спроможне зробити щось подібне то “Динамо” було б набагато успішніше. При всьому цьому кияни зараз на одну-дві голови в цьому плані нижче за “гірників”.

Чи потрібен “Динамо” зараз іноземний тренер? Чи можна і далі призначати людей із так званим “динамівським” серцем? Або можлива вітчизняного тренера, який не мав відношення до “Динамо”?

— Я вважаю, що нам потрібен тренер, який буде мати змогу робити так, як він вважає за краще саме для команди. А не людина, яка під тиском буде робити те, що хоче керівництво чи то інші люди згори. В цьому головна проблема, на мою думку. Але повторюсь, я тенісист і це моя думка. Вона не є професійною, її легко можна оскаржувати і розказати свою думку. Але я вважаю, що “Динамо” потрібен тренер, який буде незалежним.

Загалом, любов до футболу і до “Динамо” як клубу коли зародилась?

— Ще в 1992-1993 році, зараз не згадаю точно, мій дідусь мене повів на футбол, саме на матч “Динамо”. Здається, це був дебютний матч Шовковського. І якось воно так пішло. Потім мені дуже щастило, коли я грав в теніс на кортах “Динамо” і перемагав. Сам дідусь свого часу, який привів мене на футбол, він грав з Лобановським в одній команді в КПІ, він і був знайомий з деякими керівниками і тодішніми функціонерами клубу. Так все і зароджувалось – “Динамо”, Лобановський, Шевченко і Ребров. За всім цим тоді було неможливо не слідкувати. Коли я був у Києві я завжди намагався знаходити час піти повболівати, підтримати команду, маю свій шарфик на автівці покладений. Цей вираз “Одне життя — одна команда”, я до нього ставлюсь дуже принципово. Як для усіх вболівальників, мені дуже приємно, коли клуб перемагає, дуже прикро, коли програє. Але від цього моє ставлення до команди не змінюється.

Я знаю історію, як ти був в Турі в Італії і поїхав з турніру заради матчу “Динамо”, яке тоді десь грало в єврокубках неподалік?

— Так, це було в Неаполі, “Динамо” грало з “Наполі” (23.11.2016 року, матч Ліги Чемпіонів, 0:0, – ред). Це було дійсно прикольно. Я грав в Брешії, і вирішив поїхати, чому б ні. Тоді, як раз Ребров був тренером, команда демонструвала гарний футбол. Сергій Станіславович мені тоді каже – “якщо ти десь поряд, ти приїжджай”. Ми з дружиною на арендованій машині сіли і поїхали. Тим паче, я в Італії на футбол ходив тільки в Мілані. А тут Неаполь. Все місто перекрите, усюди поліцейські. Приїхали в місто, в готелі, де жила команда, забрали квитки і поїхали на стадіон. Десь посеред міста вирішили запитати в поліції, як доїхати до арени. В нас перепитали квитки, побачили, що на них квитках написано, що наші місця в фан-секторі “Динамо”. Поліцейський каже, щоб ми ті квитки нікому не показували і аби ми безпечно дістались до стадіону запропонував нас супроводити. Супроводили, запаркували. Пересадили нас в їх автівки і довезли до трибуни, аби нас ніхто не зачепив по дорозі до сектору. Адже ми були нарядні, йдемо ж на футбол. Тільки потрапили в чашу — я зрозумів, то котел, дурдом. Вболівальники дуже гарячі. Сектор хоч і закритий, але з усіх боків оточений вболівальниками. Дружина жартуючи каже, давай може поїдемо раніше звідси?! І чесно кажучи, за 10-ть хвилин до кінця ми поїхали. Бо я не дуже впевнено себе почував в Неаполі, а ще й дружина поряд.

Що можеш сказати про рівень вболівальників, якщо порівняти “Ференцварош” і “Динамо”?

— У “Ференцвароша” фан-сектор сильніший за динамівський. Але сильніший за численністю. В Угорщині на секторі стоїть до семи тисяч фанів, і там 90-то хвилин самі перфоманси. Вони ні на хвилину не зупиняються, атмосфера дуже динамічна. Я тільки можу уявити, які емоції гравці відчувають на полі.

Чи є якісь думки, хто можливо залишить команду влітку? Кого потрібно утримати?

— Я не можу сказати, кого “Динамо” буде відпускати, а кого купувати. Футбольна тема трансферів — як це все видумується, обговорюється зі сторін, яких не існує — це дуже специфічно. Інколи і наші журналісти придумують і пишуть такі речі, що взагалі не розумієш, звідки воно береться. Якщо цього літа підуть Циганков і Миколенко — важко уявити, що буде без цих хлопців. Якщо Вербіч — також. За Миколенко може бути прискіплива увага з боку клубів, адже в “Динамо” завжди були топові захисники. Візьмемо того ж самого Хачеріді, який свого часу грав на дуже високому рівні. А міг заграти і ще вище. Той самий Каха Каладзе, Олег Лужний – люди, які тягнули оборону на собі.

При спілкуванні з Ребровим, як часто спілкуєтесь за “Динамо”, обговорюєте новини?

— Він і зараз дуже сильно переживає за команду, дивиться за грою, за командою. З кимось, думаю, що з футболістів спілкується. Він перестав тренувати “Динамо”, але він не перестав за ним слідкувати. Взагалі, з боку вболівальника — я б дуже хотів, щоб він повернувся до клубу в якості головного тренера. Але з боку друга-кума, я йому того не бажаю. Я хочу, щоб він втретє поспіль став чемпіоном з “Ференцварошем” і очолив якийсь більш сильніший футбольний клуб в Європі. Я хочу, щоб Сергій Ребров розвивався і досягав нових цілей з європейськими клубами в топ-чемпіонатах. Але, як вболівальник, все одно хочу, щоб він повернувся. Але він повернеться, тільки в тому випадку, якщо керівництво дасть йому певний карт-бланш і не буде тиснути і прискіпливо слідкувати за його роботою.

Циганкова як швидко продадуть? Чи його будуть тримати довго, як Ярмоленка свого часу?

— Якщо Циганкова будуть так довго “маринувати”, то далі він і гратиме в Європі так, як Ярмоленко. Зараз Віктор — лідер, якби його не було, і не забив би він стільки — чи опинилось би “Динамо” на другому місці? Навряд. Його потрібно відпускати в Європу, але потрібно йому знайти рівноцінну заміну. Потрібно дати більше часу зарекомендувати себе тому ж таки Цитаішвілі, який може бути не гіршим за Циганкова.

Що зараз відбувається в тенісному житті Сергія Стаховського? Коли чекати виходу на корти і що відомо про турніри загалом зараз?

– Зараз немає жодних великих змагань. Вашингтон під великою загрозою, невідомо чи вони відбудуться, але і я в принципі до Америки не планував їхати.

Від 17-го липня, загалом, вже планується серія челенджів – кожного два-три тижні вони будуть в Європі і один в США. Це зараз виглядає більш реалістично. US Open – теж під питанням. Я планую їхати до Чехії і там грати челенджі. Поки так.

Хочеться вже швидще повернутись до турнірів?

– Хочеться, але мені потрібно вже зараз трошки більш серйозно відноситись до справи і тренуватись. Тому що коли ти приїжджаєш з нуля і граєш змагання і хтось там краще підготовлений, починаєш невпевнено почувати себе, а в моєму віці – це не дуже позитивний стан. Треба готуватись.

Скільки ще Сергій Стаховський планує виходити на корт?

– Сергій Стаховський в ідеальних реаліях планує закінчити кар’єру на Олімпійських іграх. Це мені не вдалося. Хотів закінчити на Вімблдоні – не вдалося. Хотів в кубку Девіса з Ізраїлем – не вдалося. Реально, цей рік він не прибавляє мені якихось років у турі, тому що я реально відчуваю зараз більш спокійний ритм. Я розумію молодих гравців, які багато тренуються, але мені вже якоїсь конкретної конкуренції вже не можна створити. Коли ти молодий – ти готовий тренуватись, пофіг, 3-4-5-6 місяців без уявних цілей і змагань. Зараз це набагато складніше, тому що мені вже, якщо добре потренуватись, залишилось рік-два. Тому ось зараз саме з цим є певні проблеми. Я не можу примусити робити те що, я маю. Я в голові розумію, що мені треба набагато більше, але там діти – відвезти, завезти, і професійний фокус вже втрачається. Але я сподіваюсь, що мені вдасться його налагодити, щоб бути більш в професійних рамках. Коли в тебе зараз троє дітей – триматись важко. Бо коли ти постійно на змаганнях – ти додому приїхав, награвся з дітьми за кілька днів, ти постійно в русі, в формі. В цілому, треба вже змушувати себе нормально готуватись.

Тим не менше, зіграти на Олімпійських іграх план залишається?

– Для мене завжди було такою мрією закінчити на цих змаганнях. Буду сподіватись, що це вдасться. Розумію, що все в житті кінчається, на жаль. Звісно, не хочеться від тенісу відходити. Я б, взагалі, був дуже радий, якби я не відійшов, а мене посунули. Молоді гравці якби відсунули мене від Збірної, відсунули навіть з тієї позиції в міжнародній класифікації. Але, на жаль, в Україні зараз ми не спроможні підготувати для цього ресурси.

Ти розумієш, що чоловічий теніс не рухається в Україні зараз? Звідки взятись новим молодим іменам?

– Я думаю, що якісь поштовхи все-таки є. Просто є багато молоді, якої я не знаю. Ось є приклад. Нещодавно був кубок України. У фіналі грали Владислав Манафов та Іван Сергеєв. Іван Сергеєв – це дуже відома у тенісі людина, грав у другому колі на Аustralian Оpen, високо підіймався в рейтингу ATP. Йому там вже зараз трохи за 30-ть років. Останніх 6-8 років він професійно не грає через травму, тому він пішов у спортивний покер. І ось саме він грає у фіналі кубка України. А молодих нових імен не має. Це ж про щось каже. Потрібно постійно підключати молодих, створювати їм конкуренцію. Зараз я знаю, є молодий українець Олександр Пономар, який взимку виграв у Франції престижний турнір Les Petit As. Він грає лівою – це дуже круто, він худощавий, потенційно він дуже крутий матеріал для роботи на майбутнє. Але вестись робота має постійно. Йому зараз 14-ть років, і його зараз треба не загубити. Адже за наступні чотири роки він має тільки вийти на рубіж дорослого чоловічого тенісу. Я сподіваюсь, що йому вдасться. Багато молодих гравців є, але не достатньо фінансування.

Капітан чоловічої збірної на матчі постійно намагається залучити одного-двох молодих гравців. Як атмосфера в збірній, є дідівщина?

– Жодної дідівщини. В нас дружня команда, в ній кожен підтримає. Звісно, коли приходять молоді гравці, вони можуть бути не звиклими до того, що над ним хтось може пожартувати, але це добрі жарти.

Всі все розуміють, на моїй памяті не було жодних проблем.