Легенда Динамо висловився про жахи війни

Колишній захисник київського «Динамо» та збірної України Владислав Ващук розповів про жахіття, яке йому довелося пережити в своєму будинку у Гостомелі після нападу російських окупантів.

«Діти спали, а мене набрав мій друг і сказав, що у Борисполі вже вибухи. Я швидко став будити доньку, але вона мені говорила: «Тату, ще рано до школи». Сказав їй швидко зібрати важливі речі та спускатися вниз. Зібралися ми швидко, але потім син сказав мені, що летять гелікоптери. Ми піднялися і побачили, що вже починається стрілянина, летить близько 20 вертольотів у бік «Антонова», який від мене десь за кілометр. І я не ризикнув у цей момент виїжджати, бо вибухи відбувалися незрозуміло де. Вони були як праворуч, так і ліворуч, і я не розумів, у який бік безпечніше їхати.

Небо було помаранчево-червоним, дуже багато вогню. Дітей я відволікав, намагався, щоб вони не починали панікувати, тим більше у мене дівчинці 13 років.

Було тяжко, бо їжа закінчилася на третій-четвертий день, потім люди дали нам ще їжі, підгодовували сусіди. Моїм завданням було добути води та їжі для дітей, а я якось почекаю. Але потроху їв разом із ними, щоб вони розуміли, що тато теж їсть.

Картопля була нашим хлібом та основною їжею. За три дні до виходу, десь на 11-12-й день війни, у нас зник газ. Це було велике випробування для мене. Розумів, що нам потрібні дрова. Вони були, але лежали надвір і були сируватими. Тому щоранку їх треба було переносити до будинку, щоб вони підсохли. Щоранку,  коли ми хотіли щось підсмажити чи підігріти воду, треба було розпалювати багаття.

Ви не знаєте, що таке пекло. Це коли понад 15 годин стріляють згори. Ви не можете вийти. Ти знаходиш унизу, земля здригається, ти все це відчуваєш. Моїм завданням було відвернути дітей від цього всього.

Мої життєві цінності змінилися. На той момент, коли ми виїжджали, виїжджали останній Мерседес та перший Жигулі, який ледве їде. Але у людей було одне завдання – виїхати. Не важливо, хто і в якій машині сидить, просто виїхати. У цей період про гроші ніхто не говорить. Завдання було вижити, дістати води, їжі, почути якусь інформацію», – сказав Ващук.