Павелко – на вихід. УАФ перетворилася на справжній цирк

На календарі 12 серпня. Вже 1 вересня збірна України зіграє свій наступний матч у відборі на ЧС-2022 проти Казахстану. Команди, з якою підопічні Шевченка нещодавно не зуміли впоратися в Києві. Тобто втрачати очки в цій грі ні в якому разі не можна.

Матч вже зовсім скоро, але ми досі не знаємо, як буде виглядати новий тренерський штаб Збірної. Сюрреалізм.

А тепер давайте пройдемося по пунктах, чому так сталося, і чому в цьому винен виключно президент УАФ Андрій Павелко.

1. Збірна України провела успішний Євро-2020. Всі були впевнені, що Шевченко залишиться. Але він пішов

Ще перед стартом чемпіонату Європи УАФ оголосила, що контракт з Андрієм Шевченком і його тренерським штабом продовжений до кінця 2022 року. У теорії, всі вони могли і повинні були залишатися в команді як мінімум до кінця чемпіонату світу в Катарі.

Але 1 серпня ми дізнаємося, що виявляється у Шевченка і всього штабу закінчився контракт. Ще півтора року були лише опцією продовження контракту, по якій сторони так і не змогли домовитися. Але раніше про це не було і слова.

Гаразд, ми про це нічого не знали. Але Павелко повинен був знати. Здогадуватися, передбачити, вивчати альтернативи. Знаючи, що Шевченко може піти вже в серпні, мудрий керівник був зобов’язаний домовитися з головною кандидатурою на його заміну – Сергієм Ребровим. Але в підсумку ще в червні екс-головний тренер Динамо підписав контракт з Аль-Айном з ОАЕ, який зараз в агонії намагається розірвати.

2. А хто, якщо не Ребров?

Альтернативною кандидатурою вважався досвідчений Мирон Маркевич. Не найгірший варіант, адже Металіст і Дніпро Маркевича грали в футбол, який схожий на той, що “поставив” збірній Шевченко. Швидке переміщення м’яча, активні фланги, акцент в бік атаки. До кінця поточного відбірного циклу призначення 70-річного спеціаліста не виглядало б катастрофою.

Але, замість того, щоб домовитися з Маркевичем, Павелко тільки посварився з ним. Настільки, що Мирон Богданович публічно оголосив, що новим тренером буде Ребров, а також покинув пост глави комітету збірних УАФ.

Так, можна критикувати Маркевича за те, що він вирішив піти шляхом Михайла Фоменка і підсиджував попередній тренерський штаб. Але ж він не просто так на це сподівався. Йому цю посаду обіцяли. Але обдурили. Для Павелко подібне – норма.

3. А хто, якщо не Маркевич або Ребров?

Решта кандидатур викликають виключно сміх. Особливо, коли мова заходить про Олексія Михайличенка, який повністю провалився в Динамо, а до цього не зумів вивести збірну на ЧС-2010.

Інший варіант – Олександр Петраков. 64-річний фахівець, який ось уже 20 років працює виключно з молодіжними командами. Так, при ньому збірна України U-20 досягла історичного досягнення – тріумф на чемпіонаті світу-2019. Але все ж молодіжний футбол кардинально відрізняється від дорослого. Не можна ось так от просто без проблем перейти з одного в інше. Тим більше, коли мова про збірну, яка дійшла до ¼ фіналу Євро і ніби як все ще збирається поборотися за місце на ЧС-2022.

До того ж потрібно розуміти, що Петраков сповідує оборонний стиль футболу. При Шевченку ця команда звикла грати зовсім в інше.

Очевидно, що кандидатури іноземних фахівців УАФ не розглядає в принципі. Але чому? Адже є успішні кейси збірних тих же збірних Угорщини та Албанії, які пробивалися на Євро під керівництвом іноземних тренерів. Збірну Польщі тренує португалець Паулу Соуза. Та й в цілому іноземний тренер в збірній – нормальна практика. Але наші “мудрі” функціонери швидше призначать Михайличенко, ніж довіряться якісному зарубіжному фахівцю. І це вже нісенітниця.

Разом виходить, що своїми діями і відсутністю далекоглядності Павелко довів ситуацію в збірній до катастрофічної.

Найжахливіше в тому, що причина відходу Шевченка аж ніяк не спортивна. Якщо вірити ЗМІ, УАФ і тренерський штаб розійшлися через питання фінансів. На весь свій тренерський штаб легенда українського футболу резонно просив 3 мільйони євро, але УАФ не давала більше 1,5 мільйона. І це при тому, що на Євро-2020 УАФ заробила 16 мільйонів.

У той же час в пресу просочилася інформація, що футболісти збірної України не дорахувалися 600 тисяч євро призових за чемпіонат Європи. Куди поділися гроші? Про це ми ніколи вже не дізнаємося. Явно не на розвиток дитячо-юнацького футболу…

І проблеми стосуються не лише однієї збірної. Клубний футбол котиться в безодню, а вильоти Ворскли і Колоса від клубів з Фінляндії і Казахстану – логічний наслідок того бардаку, який відбувається в УАФ.

Дуже показовою є ситуація навколо Руху і стадіону Україна, на якому львівському клубу без будь-яких причин просто заборонили грати. Як так виходить, що стадіон Україна не підходить для матчів УПЛ, а стільчики навколо футбольного поля (не назвати ж це стадіоном) імені Баннікова – підходять. Очевидно, у Павелко та УАФ були свої фінансові інтереси, пов’язані з Ареною Львів, яка просто вибивала з Руху потрібну їй орендну плату.

Неможливо зрозуміти, як і за що клуби отримують атестати. Спочатку ми були свідками того, як Десна без з’ясовних причин не отримала атестат УПЛ, а Верес, у якого так до сих пір і немає свого стадіону – отримав. Тепер же ми бачимо, що в Другу лігу заявляється новачок Любомир, який пропускає за один матч 11 голів від іншого новачка – Лівого берега. Як така команда виявилася на професійному рівні?

Окрема тема – суддівство в українському футболі. Кожен тур ми стаємо свідками гучних скандалів, але 72-річний Лучано Лучі продовжує проїдати свої гроші в Україні, попутно ображаючи нашу країну і всіх, хто працює в нашому футболі. Українські арбітри не отримують призначення на матчі групових етапів ЛЕ і ЛЧ, а також солідні ігри збірних. Їх кваліфікація абсолютно не відповідає подібному рівню, і з таким підходом ніколи не буде.

При правлінні Павелко український футбол виключно деградує, але, незважаючи на це, все йде до того, що він знову буде переобраний президентом УАФ. Просто через те, що навіть конкурента гідного у нього немає. А значить, нас чекають ще як мінімум п’ять років стагнації, корупції і тотального безладу на верхівці українського футболу.